Інститут Трансформації Суспільства
Інститут
Трансформації
Суспільства
українською english
ДІЯЛЬНІСТЬ ІТС 
 
 
 
Хто буде наступним президентом України?
ITC19 листопада 2003 15:01

Такою була тема круглого столу, організованого та проведеного Інститутом трансформації суспільства спільно з Центром соціально-економічних досліджень „Діаматік”. Захід відбувся в м.Києві 5 листопада 2003 року в Національній спілці журналістів України.
Мета круглого столу - виявити політичні, економічні, правові, соціальні фактори, що визначатимуть успіх тієї чи тієї кандидатури на майбутніх президентських виборах в Україні. Зі вступним словом виступив Гребенчук Ю.Л., генеральний директор ЦСЕД "Діаматік". Він прослідкував зв’язок між трьома явищами: величиною заробітної плати і обсягом повноважень президента держави, рівнем корупції в країні та характером президентських перегонів. Пан Гребенчук замітив, що зарплата Президента США донедавна становила $200 тис.на рік, а нині є $400 тис., що, за американськими мірками, є дуже невеликою сумою. Адже ці гроші він отримує за те, що управляє найбагатшою країною у світі, яка створює на рік ВНП у розмірі $10 трлн. (в Україні ВНП дорівнює $40 млрд.). У Т. Блера у Великобританії зарплата становить 272 675 євро, у Г. Шредера в Німеччині - близько 240 тис.євро, а у С.Берлусконі в Італії - лише 94 тис.євро. Ще менше заробляє Володимир Путін - 540 доларів на місяць. Наш президент, як зазначено на його офіційному сайті, заробляє 25 тис.грн., тобто менше $500 на місяць. Як можна на таку невелику зарплату управляти Україною - не вистачить навіть на одяг! На думку виступаючого, це є спокусою для використання інших можливостей (ідеться, насамперед, про корупцію). Тож у світі чітко прослідковується така залежність: чим нижче зарплата, тим більший рівень корупції. Тому для президентів не дуже демократичних країн процес відходу від влади і висунення спадкоємця є основною проблемою в кінці строку президентства. Адже зазвичай наступний президент, якщо він достатньо демократично або опозиційно налаштований, одразу починає розслідувати діяльність і канали збагачення попереднього президента, якщо їм не вдалося домовитися. Процес відходу від влади Л.Кравчука та його заміна Л.Кучмою відбувся в м‘якій, цивілізованій формі. Якщо ж нині до президентського керма прийде, скажімо, П.Симоненко чи Ю. Тимошенко, то для Леоніда Даниловича можуть настати скрутні часи. Принагідно п. Гребенчук нагадав, як Самоса (Нікарагуа) не міг знайти собі місця по світу і, зрештою, йому довелося повернути всі гроші і приїхати до країни, бо Інтерпол, як відомо, діє повсюдно. Чому ж, незважаючи на низьку зарплату, так багато людей в Україні прагнуть стати Президентом? На думку генерального директора ЦСЕД "Діаматік", причина полягає в тім, що, за нашою Конституцією, повноваження Президента настільки великі, що їх навіть не можна порівняти з повноваженнями президента США, Франції, жодної з розвинутих демократичних країн. Він має практично необмежені права призначати прем‘єр-міністра, міністрів, а також усувати їх з посад. При цьому, в країні майже відсутній контроль за діями Президента з боку суспільства, якщо не враховувати можливість імпічменту, вірогідність якого дуже мала, що породжує повну відсутність мотивації ефективної відповідальної діяльності. Таким чином, підсумував пан Гребенчук, коли в державі не буде демократичного структурованого суспільства й серйозного контролю за діями виконавчої влади, то, за образним висловом Г. Омельченка, навіть, якщо поставити на посаду Президента України ангела, то з такими повноваженнями в нього за два тижні відпадуть крила і ще за місяць виростуть роги. Однак, попри все, президентська кампанія набирає обертів. Малінкович В.Д., директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарних і політичних досліджень, проаналізував розклад політичних сил, що склалися сьогодні в Україні. Він зазначив, що нам потрібна не заміна одного президента іншим, а радикальна політична реформа з переходом від президентської до парламентсько-президентської республіки. До речі, залежно від того, чи буде ця реформа реалізована і чи будуть прийняті у лютому-березні 2004р. конституційні зміни, значною мірою залежать результати президентських виборів в Україні. За останніми даними Інституту соціальних досліджень, оприлюдненими 4 жовтня 2003р., електоральні настрої наших громадян виглядають таким чином: за В.Ющенка сьогодні віддали б свої голоси 21% громадян, П.Симоненка - 14%, В.Януковича - 9%, Ю.Тимошенко - 6%, О.Мороза і Л.Кучму - по 5%, В.Медведчука - 4%, Г.Кірпу - 3%, С.Тигипка - 2%, А.Кінаха, В.Литвина, Є. Марчука - 1%. Якщо б у другий тур виборів пройшли В.Ющенко - В.Янукович, то перший отримав би 40%, а другий - 21%; якщо б пару претендентів складали В.Ющенко - П.Симоненко, то голоси б розподілилися 41: 24; а в парі В.Янукович - П.Симоненко пропорція була б 31: 25. Ці дані свідчать про те, що все в Україні може ще змінитися і чітких орієнтирів, на жаль, поки що немає. І ті люди. Які впевнені в легкій перемозі В.Ющенка на виборах, вони помиляються. Ніде він не переходить 41%. Понад те, якщо ми погодимось з тим, що влада може спробувати висунути єдиного кандидата, то він може отримати понад 21%. Ось за кандидатів від партії влади сьогодні готові проголосувати 26%. Очевидно, Л.Кучма не піде, не буде також В.Литвина і А.Кінаха, С.Тигіпка, але якщо влада зможе сконцентрувати свої зусилля і спрямувати їх на підтримку одного кандидата, то, ймовірно, у другий тур вийде представник від влади. Що стосується лівого блоку, то й тут ще не все ясно. Навіть якщо свої сили об’єднають комуністи, соціалісти та частина БЮТ (лівий протесний потенціал), то лівий кандидат матиме не більше 25%. Таким чином, на сьогодні в Україні склалися три приблизно однакові за вагомістю політичні сили: блок В.Ющенка, центр і ліві. Від того, як ці сили розвиватимуться у найближчі півроку, залежатиме і результат президентських виборів. Розпочнемо з оцінки потенцій В.Ющенка. Думаю, ні в кого немає сумнівів, що він вийде у другий тур виборів. А ось чи є в нього шанси перемогти у кінцевій схватці? Це може статися тільки в разі радикальної зміни програми. За нинішньої програми він цілком може програти В.Януковичу. Адже не варто скидати з рахунків фактор комуністів, які у другому турі можуть і не віддати свої голоси В.Ющенку, якщо він опиниться в парі з нинішнім прем’єром.Понад те, я впевнений, що без зміни програми „Нашої України”, яка сьогодні представляє інтереси досить вузького сегмента електорату правої орієнтації і певних регіонів - Галичини і Києва, лідер цього блоку не зможе перемогти в нашій країні. Якщо він бажає стати гетьманом всєя України, він повинен готувати програму для східної її частини, де по-іншому, ніж на заході, сприймають цілий ряд цінностей. На сході ще значною мірою зберігається радянська ідеологія, дуже сильною є орієнтація на Росію, існують певні табу: наприклад, там не варто говорити про те, що бандерівці є єдиними визволителями України чи ставити під сумнів перемогу у війні над фашизмом.Окрім того, потрібно знайти якусь компромісну, помірну програму стосовно розвитку російської мови, оскільки у східних і південних областях нашої країни дуже багато російськомовного населення, яке є потенційним електоратом.З досвіду подій у Донецьку, де було за допомогою провокацій і використання адміністративного ресурсу зірвано проведення з’їзду „Нашої України”, В.Ющенко має зробити висновки. Звичайно, з одного боку, влада своїми діями зробила йому подарунок, перетворивши на жертву політичного режиму, але з другого - штабу В.Ющенка слід усвідомити, що на сході сприятливих умов для виборчих перегонів, а тим паче, перемоги в них, годі й чекати. Отже, врахування всіх цих моментів значно додасть В.Ющенкові шансів на перемогу. Далі пан Малінкович відмітив, що для України досить перспективою силою об’єктивно міг би бути лівий центр. Однак наші нинішні комуністи не здатні запропонувати громадянам України сучасну програму розвитку, орієнтуючись тільки на минулі цінності, що нереально. Навряд чи вони трансформують свою програму найближчим часом, оскільки їх електорат - це люди похилого віку, що потерпіли від ринкових реформ і сьогодні живуть гірше, ніж за СРСР. Електорат комуністів дедалі скорочується, і П.Симоненко не зможе від нього відмовитися. Але річ не тільки в цьому, а й в особистих амбіціях лідера комуністів. Якщо б він справді прагнув побудови в Україні демократичного суспільства, то він би погодився на союз лівих сил і передав би кермо управління ними О.Морозу. Якщо б це сталося, то в другий тур президентських виборів міг би реально вийти лідер соціалістів, який, вважає пан Малінкович, є оптимальною фігурою президента для сьогоднішньої України. Саме такий варіант не допустив би партію влади до вирішального етапу боротьби за крісло президента. Якщо ж цього не станеться, то кандидат від влади, розігравши російську карту і тугу за радянським минулим у чималої частини населення, а також використавши адмінресурс, матиме непогані козирі проти В.Ющенка, який виставлятиметься як націоналіст. За таких умов досить вірогідною є перемога в другому турі президентських виборів В.Януковича, в тому числі й за рахунок голосів комуністів. У центрі сьогодні важно що-небудь прогнозувати. Чи зможе він провести політичну реформу? Для однієї частини центристів вона вкрай необхідна, передусім для В.Медведчука, якого не долюблюють ані В.Ющенко, ані В.Янукович. Тож з ними голова президентської адміністрації не має жодних шансів домовитися. Водночас, В.Медведчук має чималі можливості: потужну партію, шанси отримати щонайменше 8% голосів на виборах, ввійти до лівоцентристської коаліції і відіграти там певну роль. Утім, політична реформа передбачає партійні вибори, а їх не хоче переважна частина парламентської більшості, що були обрані до ВРУ здебільшого за мажоритарними округами. Та й потужних центристських партій, окрім СДПУ(о), залишилось обмаль. З огляду на це вже сьогодні навколо проведення політичної реформи всередині більшості спостерігається потужний конфлікт. І центру буде досить складно втриматися до лютого-березня і висунути єдиного кандидата. А якщо до того ж врахувати той факт, що за півроку Кучма вже нікому не буде потрібний і не зможе реально зцементувати центр і вплинути на висування своєї людини, тоді вийдуть на політичне поле інші фігури. Про це, зокрема, свідчать заяви В.Пустовойтенка та С.Тигипка. Якщо першому ще можна наказати і він відступить, то другий є досить амбітною людиною з наполеонівським комплексом і може ризикнути. Звичайно, він не виграє, але участь у виборах і отримання певної кількості голосів є основою для того, щоб потім провести партію „Трудова Україна” у парламент на виборах 2006р. Тож, очевидно, що в центрі наразі єдності немає, там постійна боротьба, і ймовірність висунення єдиного кандидата від пропрезидентської більшості дуже мала. А відтак, претендент від влади програє на президентських виборах не тільки в другому, а вже й у першому турі. Таким чином, результат виборів залежить від того, який напрям дій оберуть три зазначені вище політичні сили. І найголовніше сьогодні, на думку Малінковича, не розкручувати ідею об’єднання всіх демократичних сил навколо В.Ющенка (оскільки він і без того пройде в друге коло), а лише такою тактикою ослабить лівий фланг.Тому найкращий для України сценарій - йти на вибори двома блоками - левиця і правиця, що унеможливить перемогу кандидата від чинного владного режиму, а відтак і утвердження його в Україні. Соскін О.І., директор Інституту трансформації суспільства, дав оцінку нинішньої фінансово-економічної ситуації в Україні, що безпосередньо впливатиме на характер президентських виборів і дозволить реалізувати шанс тих людей, які сьогодні претендують стати керманичами Української держави. На думку п. Соскіна, в Україні нині розгортаються три функціональні кризи: продовольча, фінансово-економічна та енергетична, які накладаються на політичну й соціальну кризи (тільки невиплати із заробітної плати сьогодні складають 2,2 млрд. грн.). Уряд заспокоював населення, кажучи, що попри негаразди в Україні буде зібрано 2225 млн. т зерна, однак на 25 вересня ця цифра становила 13 млн. т, у тому числі 2,5 млн. т припадало на приватні селянські господарства, а на середину жовтня, за офіційними даними, зібрано 16,5 млн. т усіх видів зерна, в тому числі майже 4,5 млн. т - у приватних господарствах. Порівняймо: в минулому році в Україні загальний урожай зерна складав 39 млн. т. Для нормального функціонування економіці нашої країни потрібно на рік: продовольчої пшениці 3 класу - 8 млн. т, фуражного зерна - 15 млн. т. Одна тонна пшениці продовольчої сьогодні на ринку вже коштує 1 200 грн., після обробки її ціна зростає до 2 400 грн., а тонни хліба, який виходить із пекарні, - до 4 000 тис.грн. За таких умов, якщо не буде державних субсидій і дотацій, роздрібна ціна однієї хлібини вагою 1 кг, яку куплятиме населення, коливатиметься від 4 до 6 грн. Нинішня ж ціна на рівні 1,5 грн. не відповідає реальній собівартості хліба, що порушує об’єктивні ринкові закони. Мабуть, в уряді забули основні постулати класичної політичної економії, згідно з якими в сільському господарстві, окрім основних складових ціни, є ще й рента (диференціальна рента 1 і диференціальна рента 2). Той, хто її привласнює, може істотно впливати на зміни цін на продукцію аграрного сектора. До 2003р. за рахунок цього монопольного фактора вдавалося утримувати штучно занижену ціну. Однак сьогодні ситуація змінюється: оскільки Україна прямує до СОТ, вона мусить підтягувати ціни на сільгосппродукти до світового рівня. На жаль, наша виконавча влада виявилася не готовою до роботи в міжнародному економічному просторі за його законами. Друга причина продовольчої кризи полягає в тім, що через бездарне керівництво державою в Україні розікрали й розтягли майно колишніх колгоспів та радгоспів, що призвело до значного зменшення обсягів продукції, яка виробляється в аграрному секторі, і насамперед зерна. Таким чином, потрібно розуміти й бути готовими до того, що на початку грудня 2003р. ціни на продовольчу продукцію (а це не тільки хліб, а й уся м’ясо-молочна група товарів) істотно зростуть - за прогнозами ІТС, на 100-150%. У Києві О.Омельченко сьогодні штучно утримує ціни від стрибка, однак чим довше триватиме така політика, тим жахливішими будуть наслідки, які відчують на собі кияни в січні-лютому 2004р. Далі О.Соскін зазначив, що продовольча криза в Україні розгортається одночасно с енергетичною кризою. Ціни на енергоносії поступово підвищуються, що зумовлено як внутрішніми, так і зовнішніми факторами, зокрема дестабілізацією світового ринку нафти; подіями в Іраку, де США та сили коаліції не в змозі запустити механізм стабільного економічного розвитку; погіршенням російсько-українських економічних відносин. Сьогодні Росія вводить чимраз потужніші обмеження на експорт української продукції, водночас проводячи політику на збільшення цін на енергоносії, що експортуються до України. Приміром, Туреччині наразі Росія продає 1 тис.куб. м газу за $75, Заходу - за $100, тож, зрозуміло, що й ціни українського імпорту російського газу зростатимуть. Є всі підстави говорити, що й ціни на транспортні послуги не залишаться без змін. Навіть у Києві як найбільш стабільному організмі сьогодні вичерпані можливості для того, щоб утримувати ціни на послуги метро та іншого громадського транспорту. Процес розгортання кризової ситуації в Києві вдається більш-менш гальмувати тільки завдяки муніципальним облігаціям, випущеним на суму $155 млн. Попри запевняння з боку Кабміну і НБУ, що українська валютно-фінансова система в Україні працює стабільно, пан Соскін вважає, що вона перебуває у стані кризи. Подібний висновок він обґрунтував, спираючись на аналіз динаміки державних валютних резервів за жовтень 2003 року, які кожного тижня місяця скорочувалися: приміром, на 10 жовтня чисті міжнародні резерви НБУ становили $4 995,8 млн., а на 31 жовтня - $4,8 млрд. Тож про $6-7 млрд., які С.Тигипко декларував у вересні, мова вже не йде. Окрім того, в Україні відбулася значна девальвація гривні до євро, що фактично означає приховану інфляцію. Таким чином справджується прогноз Інституту трансформації суспільства, що нинішній керівник НБУ не має достатнього фаху, щоб керувати такою великою і ключовою державною структурою, як Нацбанк. Таким чином, в Україні визріли та розгортаються потужні функціональні кризи. Але ж хто має відповідати за подібний стан економіки нашої країни? На думку пана Соскіна, за фінансово-економічні провали відповідати мусять насамперед Л.Кучма та контрольована ним більшість у ВРУ, а також прем’єр-міністр В.Янукович, якого вона затвердила на цій посаді. Саме ними здійснено узурпацію влади після парламентських виборів 2000 року, а нині вони продемонстрували свою повну неспроможність керувати державою. Владний режим повинен бути готовим до того, що невдовзі почнуться хлібні бунти населення, масові акції протесу проти подорожчання продукції. Але ж фінансові дірки немає чим закривати, бо держава наразі фактично є банкрутом. До речі, уряд визнає такий стан речей, коли говорить, що протягом 2003 року були здійснені зовнішні запозичення на $1 млрд. шляхом випуску єврооблігацій та їх розміщення на міжнародних фінансових ринках. І це не враховуючи тих єврооблігацій, які випустив уряд В.Януковича наприкінці 2002 року. Отже, за часів перебування при владі уряду так званої більшості в Україні значно зріс внутрішній та зовнішній борг, і наша держава вже не спроможна творити багатство та самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями. Фактично Кабінет Міністрів став заручником непрофесійного, нездатного послідовно відстоювати національні інтереси урядового економічного блоку на чолі з М.Азаровим. Виходячи з вищевикладеного, пан Соскін зазначив, що коли В.Янукович хоче поборотися за реалізацію свого, хоч і міфічного, шансу виступити єдиним кандидатом на президентське крісло від правлячих кланів, він повинен негайно відправити М.Азарова, який обіймає посади віце-прем’єра і міністра фінансів, у відставку. Вони розуміють, що сьогодні економічна та політична ситуація складається таким чином, що зберегти контроль за фінансовими потоками і владні важелі можна лише одним шляхом - провести парламентські вибори президента. Троянським конем для такої операції стануть комуністи, що завжди були продажною силою, яку, на жаль, не вдалося вичистити з українських теренів шляхом декомунізації та люстрації суспільства. А інструменти придушення опозиції можна вивчити на прикладі Азербайджану, де під час нещодавніх президентських виборів були цинічно й нахабно продемонстровані можливості диктаторського режиму Алієва. Що стосується фігури нинішнього переможця в рейтингах довіри - Віктора Ющенка, то в тому форматі, який він сьогодні представляє, а саме як лідер „Нашої України”, у нього небагато шансів на успіх, і передусім через сталість своєї частки електорату та невизначену поведінку вузької групи людей (вони завжди знаходилися на вищих щаблях кучмівської номенклатури) з оточення Віктора Андрійовича, що контролюють фінанси, а відтак і політичну стратегію блоку. Тому в разі формування нових об’єднаних сил та побудови нових нетрадиційних передвиборних моделей невідомо, як може скластися доля В.Ющенка. Таким чином, в Україні є два можливі вектори подальшого розвитку: або ми цивілізованим шляхом долатимемо кризові економічні та політичні тенденції, що збіглися у просторі й часі, або нас чекає гаряча пора боротьби та надзвичайно жорстких силових рішень. У виступі Безпалого Б. Я., народного депутата України, йшлося про юридичне підґрунтя виборів Президента. На пряме запитання, винесене в назву круглого столу, виступаючий дав таку відповідь: найбільш реальні шанси стати наступним президентом України має Віктор Ющенко (через свою велику популярність серед населення) та Леонід Куча (через дуже потужний ресурс і силу інерції); все інше - лише димова завіса. Пан Безпалий навів аргументи, що в Адміністрації Президента вироблена робоча версія сценарію, як провести Леоніда Даниловича у президенти на третій термін, особливо якщо його „попросить” народ. Можна прогнозувати, що Конституційний суд винесе свій вердикт на користь того, що Л.Кучма має право балотуватися на президентську посаду. Про те, що це таки може статися, свідчить і жорсткість, з якою влада придушує акції, ініційовані найбільш реальним кандидатом у президенти - лідером блоку „Наша Україна” В.Ющенком.Як доказ п. Безпалий продемонстрував копію директиви АП (за підписом Ю.Загороднього), що має назву „Головам обласних держадміністрацій з метою подальшої мінімізації громадсько-політичного резонансу Форумів демократичних сил, що провадяться блоком „Наша Україна”. Відомо, що рівень народної довіри до чинного президента є дуже низьким.За даними останніх соціологічних досліджень, його рейтинг не перевищує 5%. Та й власне Л.Кучма сьогодні говорить, що не хоче боротися за президентське крісло. На думку П.Безпалого, подібні заяви варто розглядати не як щиру позицію, а як єзуїтський хід гросмейстера від політики, що шалено жадає влади, але вміло приховує свої справжні наміри. Однак його політичні технології не варто плутати з виборчими технологіями. Це означає, що скільки людей його любить і як хто проголосує не має жодного стосунку до результатів виборів, які оприлюднить ЦВК. (Сталін у дискусії з Троцьким у 1923-1924 рр. сказав: „Головне, хто публікує результати”.) Чи є у нинішнього президента конституційні підстави балотуватися ще на один термін? Відповідаючи на це питання, доповідач відзначив два моменти. По-перше, ні в Конституції України 1994р., за якою Л.Кучма обирався перший раз, ні в Конституційному договорі 1995р., який на той час був чинним конституційним актом, ні в Конституції 1996р. чітко й однозначно не передбачено, що одна й та сама особа не може бути президентом більше ніж два терміни поспіль (див. статтю 103 частина 3). Тобто тут є залізний конституційний бар’єр. Утім, судочинство в Україні можна назвати чудочинством, тож досить вірогідно, що знайдеться певна кількість суддів у Конституційному суді, які заперечуватимуть очевидне й підтвердять право Л.Кучми балотуватися на третій термін. По-друге, в нашій країні від 1991р. діє Закон про Президента Української РСР, який досі не скасовано. Він прямо й однозначно не дозволяє тричі одній особі поспіль посідати посаду президента. І якщо в Конституції України ці норми недостатньо врегульовані, тоді саме цей закон є чинним для використання. Однак, як відомо, юридичні аспекти в Україні мають другорядне значення. Тому доля президентських виборів у нашій державі залежатиме, зрештою, не від правового поля, а від виборчої та громадянської активності людей, які повинні зайняти жорстку позицію у власному виборі: або Л.Кучма, або В.Ющенко. Паламарчук В.М., завідувач відділу політичних стратегій Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України, розповів про роль інституту президентства в реалізації завдань удосконалення державної влади. На початку свого виступу він навів відомий на Заході вислів, що вибори - це пакт еліт, який потім оформлюється голосуванням виборців. І якщо в суспільстві еліти налаштовані на протистояння, то це загрожує самому суспільству. Він піддав сумніву, що така політична сила, як „Наша Україна”, є виразником загальноукраїнських інтересів, чітко визначеної парадигми розвитку чи програмних настанов, які б об’єднали українське суспільство й стали основою нової влади. Починаючи з 1 квітня 2002р., ця сила не пропонує жодного конструктиву, роблячи ставку лише на критику. Тож, висновував п. Паламарчук, ані програш, ані виграш В.Ющенка не буде для України позитивним результатом. Учасниками дискусії, що розгорнулася під час круглого столу, були провідні українські експерти, народні депутати України, науковці, представники посольств іноземних держав, міжнародних фондів, НДО, засоби масової інформації.
[обговорити на форумі] [підписатися на матеріали]

версія для друку
версія для друку

© Інститут Трансформації Суспільства 2004-2017. При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27
  

bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache