Інститут Трансформації Суспільства
Інститут
Трансформації
Суспільства
українською english
ДІЯЛЬНІСТЬ ІТС 
 
 
 
Дефіцитний Державний бюджет-2002 як головний чинник інфляції та девальвації гривні
Олег Соскін, директор ІТС23 листопада 2001 14:28

Аналітичний матеріал

Верховна Рада України 15 листопада 2001 р. прийняла в першому читанні Закон "Про Державний бюджет України на 2002 рік". У ньому закладені такі показники: прибутки на 2002 рік в обсязі 43 887 771,7 тис. грн. (у тому числі прибутки загального фонду Державного бюджету України - 34 406 944,7 тис. грн. і прибутки спеціального фонду Державного бюджету - 9 202 869,2 тис. грн.), витрати в сумі 47 887 771,7 тис. грн. (у тому числі витрати загального фонду Державного бюджету України - 37 426 586,5 тис. грн. і витрати спеціального фонду Державного бюджету - 10 461 185,2 тис. грн.). Таким чином, граничний розмір дефіциту Державного бюджету в 2002 р. становитиме 4 277 957,8 тис. грн. (у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України - 3 019 641,8 тис. грн. і граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету - 1 258 316 тис. грн.). Урядова концепція формування дефіцитного бюджету в 2002 р. була підтримана Верховною Радою. Це означає, що вище керівництво країни свідомо заклало підвалини для інфляції та девальвації національної валюти в 2002 р. Обвал курсу гривні станеться через відсутність коштів для покриття дефіциту бюджету. Робити зовнішні запозичення Україна не може, оскільки граничний розмір державного зовнішнього боргу на кінець 2002 року затверджений у сумі 7 993 079,7 тис. дол. США. До того ж внутрішній борг держави також залишатиметься досить високим: його граничний розмір дорівнюватиме 12 790 158,1 тис. грн. та 1 317 121,1 тис. дол. США. Не варто також використовувати для покриття Державного бюджету облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). Адже українська практика вже показала, що спекуляція ними в 1996-1998 рр. сприяла привласненню великих грошових ресурсів в інтересах владної бандократії та катастрофічному падінню курсу гривні. У 1996 р. один американський долар коштував 1,75 грн., а в листопаді 2001 - майже 5,3 грн. Інших джерел покриття дефіциту бюджету держава не має. Отже, правлячий режим знову буде змушений вдатися до грошової емісії, а простіше кажучи, запустити станок для друкування грошей. Під час розгляду Державного бюджету-2002 у Верховній Раді народні депутати ще більше погіршили ситуацію з його дефіцитом. Для деяких галузей та відомств вони передбачили суттєво збільшене фінансування. Це, по-перше, вугільна промисловість, куди заплановано додатково спрямувати 1,6 млрд. грн. Не потрібно пояснювати, що дотації збитковим шахтам не є найоптимальнішим способом використання державних коштів. По-друге, збільшені видатки на Збройні сили України, Міністерство внутрішніх справ, систему освіти та охорони здоров'я. Звичайно, додаткове фінансування двох останніх сфер є критично необхідним для подальшого розвитку держави, населення якої за останні 10 років скоротилося на 2,5 млн. чол. і яка за рівнем людського розвитку катастрофічно відстала від провідних країн світу. Проте виділення додаткових коштів на силові відомства за існуючого в них рівня корупції та бюрократії навряд чи призведе до посилення обороноздатності країни та встановлення внутрішнього порядку. Це суто паразитичні витрати, що ніколи не будуть компенсовані народу України. Узагалі, людина, яка хоч деякою мірою розбирається у функціонуванні економічної системи, буде здивована, побачивши проект Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік". По-перше, незрозумілим є поділ Державного бюджету на два окремі фонди: загальний та спеціальний. У цьому поділі немає ніякого сенсу, оскільки більшість доходних статей в обох фондах збігаються. Різниця полягає лише у відсотках від надходжень, що спрямовуються до загального або спеціального фонду. Такий поділ є фактично створенням двох окремих Державних бюджетів. По-друге, у Державному бюджеті на наступний рік існує небачений досі розділ "Фінансування Державного бюджету України". Нормальний бюджет у нормально функціонуючій некорупційній країні складається з двох частин: доходної і видатної. Логіка їх формування і використання є зрозумілою і підтвердженою практикою. Відтак виникає питання: до якої частини бюджету - доходної чи видатної - віднести "фінансування"? Розділ IV законопроекту називається "Видатки та кредитування Державного бюджету України". Український відповідник слова "кредитування" - це слово "запозичення". А державні запозичення - це хоч і нездорові, але доходи до держбюджету, і вони мають розглядатися разом із іншими доходами. Тож чи доцільно (та й навіщо) скидати в одну купу і видатки, і доходи (див. ст. 26 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік")? Аналізуючи доходну частину держбюджету, можна помітити, що значні кошти виділяються на так звану інвестиційну діяльність. "У бюджеті наступного року Міністерство економіки визначило 7 мільярдів гривень з призначенням не на поточне фінансування, а на інвестиційну діяльність" (з інтерв'ю з міністром фінансів Ігорем Мітюковим, газета "День" №207 від 13 листопада 2001 р.). Це означає, що 1,5 млрд. дол. українських платників податків будуть майже як за радянських часів виставлені на розкрадання, причому абсолютно законно. "Майже" - тому, що за приватної власності вкрасти ще легше, ніж за державної. А відтак існує реальна можливість використати ці гроші зовсім не на загальнодержавні цілі, а, наприклад, на передвиборну кампанію правлячих кланово-фінансових груп. До уряду немає питань - усім відомо чиї інтереси він захищає. Але виникає питання до так званих "народних" депутатів: як вони могли проголосувати за пограбування того самого народу, який їх обрав для вираження загальнодержавних інтересів? Закон "Про Державний бюджет на 2002 рік" містить безліч нісенітниць. Це можна пояснити або тотальною відсутністю професіоналів-фінансистів у Міністерстві фінансів, або свідомим та цілеспрямованим порушенням головних принципів формування Державного бюджету, прийнятих у всіх цивілізованих країнах, - принципів прозорості, простоти та можливості виконання. Тож прийнятий бюджет можна розглядати як інструмент не для підтримання економічного зростання, а для продовження безкарного розграбування України та експлуатації її громадян. Окрім дефіцитного державного бюджету ще ціла низка факторів спричинятиме зростання цін, розгортання інфляції та падіння курсу гривні в 2002 р. 1. На даний момент спостерігається тенденція до скорочення частки експортного сектора в структурі ВВП. Якщо в 2000 році експорт зріс на 13,7% порівняно з попереднім роком, то в 2001 році (за розрахунками Групи макроекономічного моделювання /CASE) він збільшиться на 1,8%, а в 2002 році - всього лише на 0,8%. Зменшення експортних надходжень може збільшити вже запланований дефіцит Державного бюджету. Доречно відзначити, що нині Україна витісняється з ринку металопрокатів та текстильного ринку США. Враховуючи те, що нашій державі було фактично висунуто ультиматум з вимогою до 15 листопада законодавчо врегулювати галузь виробництва та поширення лазерних компакт-дисків (що Верховна Рада не спромоглася зробити), ситуація є вкрай неприємною: це загрожує нам торговими санкціями з боку США, втрати від яких, як стверджує ForUm, можуть сягнути 400 млн. доларів. Радіти від того, що девальвація гривні може сприятиме зростанню обсягу експорту, не варто, бо віртуальні прибутки від такого зростання будуть із надлишком "компенсовані" через подорожчання нафти, газу та інших стратегічних імпортних товарів. 2. Прийдешні парламентські вибори потребуватимуть значних фінансових ресурсів (сотень мільйонів доларів), які після березня 2002 року тим, хто програє, доведеться повертати (не виключено, що за рахунок грошей із Державного бюджету). 3. Неефективна податкова система, яка побудована на карно-поліцейських експропріаційних механізмах та репресивному втручанні держави в економіку, унеможливлює зростання внутрішнього ринку та розвиток підприємництва. Водночас вона призводить до розростання тіньового сектора, корупції та хабарництва на всіх суспільних рівнях. Ті гроші, що мали надходити до Державного бюджету у вигляді податків, осідають у кишенях чиновників різного ступеня значущості або вивозяться в офшорні зони, де накопичуються на банківських рахунках, що контролюються українськими кланово-фінансовими групами. Відтак дефіцит бюджету зростатиме. 4. Активні інтервенції з боку НБУ на міжбанківському валютному ринку стимулюватимуть зростання гривневої грошової маси. Відмовитися ж від активних дій з купівлі доларів на валютному ринку в найближчі два роки Національний банк не зможе, оскільки залишається гострою проблема обслуговування зовнішнього боргу. У наступному році на Україну чекають великі виплати із зовнішніх зобов'язань. Більше того, об'єднання енергосистем України та Росії і ратифікація Верховною Радою 5 листопада 2001 року українсько-російського договору про реструктуризацію боргу за російський газ їх лише збільшують. 5. Над українською економікою нависає 9,5 млрд. грн. прихованої заборгованості у формі боргу Міністерства фінансів (тобто держави) перед Національним банком України у вигляді невикуплених ОВДП. Це фактично є потенційною інфляцією, оскільки обсяг реальної грошової маси майже на 10 млрд. грн. перевищує офіційний рівень. Щоправда, цей борг реструктуризовано до 2009 року, але це не означає, що його не потрібно сплачувати. Цікаво, що Мінфін відмовляється сплачувати 15% річних. Водночас комерційними банками грошові ресурси продаються за річною ставкою до 30%. Чи не через цю приховану заборгованість існує такий великий розрив між базовою ставкою НБУ та реальними ставками комерційних банків? Отже, у разі затвердження дефіциту Державного бюджету (4 277 957,8 тис. грн.), Україну очікуватиме значне падіння курсу національної валюти та зростання цін, що призведе до:
  • краху великої кількості підприємств, які за останні два роки тільки-но почали здійматися на ноги;
  • посилення реальної загрози розпродажу українських земель за безцінь іноземним структурам та переходу України до неоколоніальної залежності;
  • знецінення вкладів населення в банках та гривневих заощаджень "у панчохах", остаточної зневіри простих громадян та руйнації банківської системи в Україні;
  • відкладення на далеке майбутнє інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО;
  • люмпенізації та маргіналізації широких верств населення, а відтак: поширення залишків тоталітарної свідомості та "совкового" менталітету, що істотно розширить соціальну базу чинного авторитарного режиму;
  • зниження і так мізерного рівня життя українських громадян, продовження "втечі мозків" за кордон, падіння України до рівня найбідніших держав світу. Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства
  • [обговорити на форумі] [підписатися на матеріали]

    версія для друку
    версія для друку

    © Інститут Трансформації Суспільства 2004-2018. При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
    Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
    Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27