Інститут Трансформації Суспільства
Інститут
Трансформації
Суспільства
українською english
ДІЯЛЬНІСТЬ ІТС 
 
 
 
Реалії „економічного дива” Донбасу
Соціально-економічний аналіз
ITS14 січня 2005 16:35

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства Сьогодні Україна переходить, без сумніву, до нового етапу свого розвитку. Президентські вибори-2004 – їх перебіг та результати – стали переломним моментом в історії нашої держави. Український народ і світова спільнота очікують, що нове керівництво країни проводитиме нову політику, спрямовану на становлення європейської, демократичної України. Важливою складовою такої політики має стати виважений підхід до розвитку взаємозв’язків між регіонами країни, аби уникнути внутрішніх розколів і зберегти єдність та цілісність держави. Однією з найбільш складних проблем, з якою стикаються майже всі країни світу, є досягнення соціально-економічного балансу на адміністративно-територіальному рівні управління державою. Важливо сформувати такий адміністративний поділ країни, за якого кожна з її територіальних агломерацій була б соціально та економічно самодостатньою. Це означає, що вона має продукувати такий валовий дохід, величина якого достатня для:
  • утримання території та населення, що проживає на цій території;
  • розбудови всіх її складових – інфраструктурної, культурної, соціально-демографічної тощо;
  • впровадження комплексної програми інноваційно-інвестиційного розвитку території.
Подібні проблеми існують, наприклад, в Італії, де більш розвинутою, у тому числі економічно, є північ країни, та менш розвинутий – південь. Проблема нерівномірного розвою територій не оминула і Францію, де надзвичайно розвинутий Париж з околицями і більш відсталі сільські місцевості. Такими самим питаннями переймаються в Німеччині та інших країнах. Кожна держава вибирає власний шлях їх вирішення. Приміром, Польща для подолання розривів у соціально-економічному розвитку між східною, західною і центральною частинами країни провела, на мій погляд, дуже успішну територіально-адміністративну реформу. Кількість воєводств було скорочено з 49 до 16, зменшено кількість районів, удосконалено систему управління країною. Польський досвід є корисним для застосування в Україні. Під час функціонування режиму Л.Кучми питання щодо нерівності соціально-економічного розвитку різних регіонів України обговорювалося досить часто, але, на жаль, не вирішувалось. Проблема, яка впродовж тривалого часу заганялася в глухий кут, в останній період вибухнула з новою силою, набувши особливої гостроти у ході президентської кампанії 2004 року. Ряд керівників східних областей України почали відкрито заявляти, що підвладні їм регіони утримують економіку всієї країни і є її своєрідними годувальниками. На цій підставі робиться міфічний висновок про те, що існування України як розвиненої європейської держави буде неможливим, якщо її східні області почнуть проводити самостійну економічну політику. Досить поширеним серед вищих кіл можновладців сходу України є ще один міф – про можливість утворення Південно-Східної Української Автономної Республіки, яка, за їх оцінками, здатна розвиватися швидкими темпами та задовольняти належним чином потреби своїх мешканців. До складу цього утворення пропонується насамперед включити Донецьку, Луганську, Харківську та Дніпропетровську області України. Подібні сепаратистські настрої підтримали певні кола так званих кабінетних науковців, частина владної еліти в АР Крим. Нинішні керманичі східноукраїнських регіонів попереджають, що в разі приходу до влади в Києві проєвропейсько налаштованих політиків, які дотримуватимуться державницьких поглядів, східні області можуть порушити питання про утворення федерації, перехід України на федеративний устрій чи навіть про відокремлення східно-південних областей. Подібні заяви та заклики базуються на твердженні, що східні області здатні самостійно здійснювати процес розширеного відтворення, провідним елементом якого буде експортний сектор. В українському соціумі доволі активно формується міф, що буцімто в Донецьку на початку 2000 року почалося економічне диво, творцем якого був Віктор Янукович, тодішній голова Донецької обласної державної адміністрації, разом із своєю командою. Мусується твердження про те, що саме Янукович перетворив Донбас із депресивного на такий, що динамічно розвивається. За іншим міфом, Донбас (Донецька та Луганська області) є самодостатнім у соціально-економічному плані, він фінансово утримує всю Україну і може сформувати власну державну субстанцію разом із Харківською та Дніпропетровською областями. Аби розвіяти наведені вище міфи, проаналізуємо їх основні параметри. Найперше дослідимо реальну економічну ситуацію, що склалася в Донбаському регіоні, покажемо основні джерела, за рахунок яких чотири роки тому штучно створювалося, а нині функціонує так зване „донбаське економічне диво”. По-перше, Донецьку та адміністративно-територіальним одиницям Донеччини надавалися відчутні податкові пільги через механізм функціонування спеціальних економічних зон (СЕЗ) і спеціального режиму інвестиційної діяльності. Відповідно до Закону України „Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, прийнятого Верховною Радою України 24 грудня 1998 року, спеціальні економічні зони „Донецьк” та „Азов” створюються на строк 60 років у межах таких територій:
  • СЕЗ „Донецьк” – на півдні міста Донецька площею 466 гектарів;
  • СЕЗ „Азов” – на півдні міста Маріуполя Донецької області площу 314,8 га.
Спеціальний режим інвестиційної діяльності запроваджується на територіях пріоритетного розвитку (ТПР) на строк 30 років і діє у пріоритетних видах економічної діяльності, перелік яких визначає Кабінет Міністрів України. До територій пріоритетного розвитку на Донеччині були віднесені міста: Артемівськ, Вугледар, Горлівка, Дзержинськ, Димитров, Добропілля, Донецьк, Дружківка, Єнакієве, Жданівка, Зугрес, Іловайськ, Кіровське, Костянтинівка, Краматорськ, Красноармійськ, Красний Лиман, Макіївка, Маріуполь, Новогродівка, Селидове, Слов‘янськ, Сніжне, Торез, Харцизьк, Шахтарськ, а також райони: Амвросіївський, Волноваський, Костянтинівський, Мар’їнський, Слов’янський, Старобешівський і Шахтарський. У спеціальних економічних зонах і на територіях пріоритетного розвитку, відповідно до чинного українського законодавства, встановлені спеціальні митні, податкові режими та інші умови здійснення економічної діяльності. Відповідно до Закону України „Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”, у суб’єктів підприємницької діяльності, що діють на території СЕЗ, податок на прибуток стягується за ставкою 20 відсотків. Іноземна валюта, що надходить від реалізації продукції, товарів (робіт, послуг), вироблених або наданих у спеціальній економічній зоні, звільняється від обов’язкового продажу. Закон також передбачає створення сприятливого інвестиційного клімату. З цією метою до валового доходу підприємства, розташованого у СЕЗ, не включається, а відтак і не оподатковується, одержана згідно з інвестиційним проектом сума інвестиції у вигляді:
  • коштів;
  • матеріальних цінностей;
  • нематеріальних активів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена відповідно до законів (процедур) країни-інвестора або міжнародних торговельних звичаїв, а також експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на її території авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо.
Закон передбачив запровадження в спеціальних економічних зонах „Азов” та „Донецьк” режиму спеціальної митної зони, що означає застосування певного порядку ввезення товарів та інших предметів на територію СЕЗ і вивезення товарів та інших предметів з території цієї зони. Наприклад, у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) із-за меж митної території України на територію спеціальних економічних зон „Азов” і „Донецьк” для використання в межах цих зон ввізне мито та податок на додану вартість не справляються. У разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території України на територію спеціальної економічної зони „Азов” вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою. У разі вивезення з території спеціальної економічної зони „Донецьк” за межі митної території України товарів та інших предметів, вироблених, у тому числі повністю, або достатньо перероблених чи оброблених у СЕЗ, вивізне мито і акцизний збір не справляються, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою 1. Великі пільги надані й суб’єктам підприємницької діяльності, що функціонують на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області. Закон України „Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності” надає можливість підприємствам, що діють на ТПР, користуватися спеціальним режимом інвестиційної діяльності 2. Він дозволяє звільняти на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше ніж на п’ять років, від обкладення ввізним митом сировину, матеріали, предмети, устаткування (обладнання), крім підакцизних товарів, і податком на додану вартість – устаткування (обладнання) під час їх ввезення в Україну. Відповідно до спеціального режиму інвестиційної діяльності на три роки звільняється від оподаткування прибуток, одержаний від реалізації інвестиційних проектів, схвалених Радою, на новостворених і діючих підприємствах, їх філіях та інших структурних підрозділах. До валового доходу підприємства, розташованого на території пріоритетного розвитку, з метою оподаткування не включається одержана згідно з інвестиційним проектом сума інвестиції у певному вигляді (так само, як і в СЕЗ – див. вище). Отже, СЕЗ і ТПР – це ті інструменти, впровадження яких забезпечило „динамічний розвиток” Донецької області. Чому ж цьому шахтарському краю були надані такі величезні пільги та переваги? Передусім тому, щоб зняти соціальну напругу на Донеччині, де значна частина міст функціонує тільки завдяки роботі певних шахт, абсолютна більшість з яких сьогодні є збитковою. По-друге, від 1 липня 1999-го до 1 січня 2002 р. на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України проводився експеримент, метою якого було створення для них умов, необхідних для збільшення обсягу виробництва продукції та надходжень до бюджету, через надання податкових пільг 3. Від 1 січня 2002 р. до 1 січня 2003 р. дія експерименту була продовжена шляхом прийняття спеціального закону „Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу” 4. Зазначений експеримент дав змогу металургійним комбінатам суттєво зменшити податкове навантаження і таким чином збільшити обсяг коштів, які були спрямовані на розвиток власних підприємств. У такий спосіб фактично була надана величезна пільга Донецькій фінансово-промисловій групі, якій належить більшість металургійних комбінатів. Відтак названа ФПГ надзвичайно швидко збагатилася, а отримані завдяки експерименту доходи стали фундаментом утворення величезних капіталів відомих тепер не тільки в Україні, а й поза її межами донецьких олігархів та їх фінансово-корпоративних груп. У Донецькому регіоні були сформовані ефективні (з погляду відмивання грошей) виробничі ланцюги: вугілля – кокс – залізна руда – метал – металовироби. Прибуток формувався на останній ланці ланцюга, коли металопродукція реалізовувалася за кордоном через іноземні комерційні структури, зазвичай офшорні компанії. Налагоджені потужні схеми, які дозволяють і сьогодні продавати українське вугілля за заниженими цінами, водночас купуючи обладнання та матеріали, необхідні для функціонування шахт, за високими цінами. Ця різниця також є джерелом розвитку та зміцнення Донецької кланово-корпоративної групи. Отже, другим інструментом, за допомогою якого здійснилося „економічне диво”, були додаткові можливості, надані експериментом, що тривав до 1 січня 2003 р. Але і перший (СЕЗ та ТПР), і другий інструменти були штучними. Вони завдавали та завдають шкоди іншим областям і містам України, за рахунок яких Донеччина дістає пільги. Відтак дуже легко спростувати міф про те, що Донбас здатен самостійно функціонувати на основі власних фінансових ресурсів. За офіційними даними, протягом останніх п’яти років Донбасу та його містам були виділені десятки млрд. грн. шляхом перерозподілу фінансових ресурсів через державний та місцеві бюджети. Можна припустити, що більшість наданих грошей були розкрадені й привласнені лідерами донецьких кланово-корпоративних груп. Лише крихти дійшли до простих людей та шахтарів, які настільки знедолені й залякані, що задоволені навіть такими жебрацькими подачками. Підтвердити наведену тезу досить легко, якщо проаналізувати дані Державного бюджету на 2004 рік, де чітко визначені кошти, які виділялися на вугільну галузь. Бюджет-2004 передбачав такі видатки в паливно-енергетичному комплексі України:
  • Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості – 784 млн. 44,1 тис. грн.
  • Гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах – 157 млн. 66,4 тис. грн.
  • Державна підтримка вугледобувних підприємств та часткове покриття витрат із собівартості продукції – 651 млн. 412 тис. грн.
  • Державна підтримка будівництва та технічного переоснащення підприємств із видобутку кам’яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу – 1 млрд. 218 млн. 141,8 тис. грн.
  • Охорона праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах, у тому числі дегазація вугільних пластів – 55 млн. грн.
  • Участь у придбанні високопродуктивного енергозберігаючого компресорного та електротехнічного обладнання для оснащення вугільних шахт – 24 млн. грн.
  • Придбання експериментальної партії азотно-мембранних станцій для гасіння пожеж на вугледобувних шахтах – 25 млн. грн.
  • Часткове покриття витрат на виплату заборгованості шахтарям із регресних позовів та одноразової допомоги по втраті професійної працездатності – 54 млн. грн.
  • Створення уніфікованої телекомунікаційної системи диспетчерського контролю за автоматизованого керування гірничими машинами і технологічними комплексами (УТАС) на вугледобувних підприємствах для підвищення техніки безпеки – 75 млн. грн.
  • Державна підтримка вугледобувних підприємств, що спрямовується на погашення заборгованості із заробітної плати за минулі роки працівникам вугледобувних підприємств, окрім тих, що ліквідуються, – 721 млн. 275,6 тис. грн.
  • Заходи з підвищення безпеки видобутку вугілля, у тому числі створення і впровадження теплоенергетичних когенераційних модулів утилізації вугільного метану – 130 млн. грн.
  • Розробка державних науково-технічних програм для забезпечення екологічної безпеки у сфері паливно-енергетичного комплексу – 9 млн. 300 тис. грн.
Таким чином, на потреби вугільної галузі, якою славиться Донбас, із Державного бюджету лише у 2004 р. загалом було виділено 3 млрд. 904 млн. 239,9 тис. грн. Як бачимо, бюджетні кошти використовувалися, серед іншого, і для виплати заборгованості із заробітної плати, регресій, пенсій шахтарям, оскільки сьогодні вугільні підприємства не в змозі виплачувати їх у повному обсязі через великі борги 5. Другий канал перерозподілу державних ресурсів на користь Донбаського регіону та інших східних територій – виділення в державному бюджеті нашої країни коштів на „соціально-економічний розвиток міст та районів східних областей”, які сьогодні так завзято виявляють сепаратистську налаштованість. У межах цього каналу фінансування у 2004 р. місту Стаханову (Луганська область) було надано 5 млн. грн., місту Чугуєву (Харківська область) – 1,5 млн. грн., Амвросіївському району (Донецька область) – 2 млн. грн., Шахтарському району (Донецька область) – 2 млн. грн. Харків та область теж отримали ласий шматок із Держбюджету: 70 млн. грн. та 45 млн. грн. відповідно. У міський бюджет Макіївки (Донецька область) спрямовано 20 млн. грн. для покриття витрат, пов’язаних із передачею в комунальну власність житлового фонду та інших об’єктів соціальної інфраструктури Макіївського металургійного комбінату ім. Кірова. Таким чином, на соціально-економічний розвиток міст і районів тих областей, які прагнуть об’єднатися в так звану Південно-Східну Українську Автономну Республіку, з Держбюджету нашої країни у 2004 р. були направлені кошти на суму 145,5 млн. грн. 8. Водночас, бюджетоутворювальними джерелами місцевих бюджетів, як відомо, є прибутковий податок з громадян та плата за землю. Однак східні області України не надто ретельно наповнюють дохідну частину своїх бюджетів за рахунок зазначених джерел 6. За офіційними даними, у 2003 р. найнижчі в Україні показники зростання по місцевих бюджетах спостерігалися в Луганській області, а у Харківській області взагалі відбувалося зменшення обсягу надходжень місцевих податків та зборів до місцевих бюджетів. Не було забезпечено у 2003 р. й виконання планових показників по місцевих бюджетах Дніпропетровської області (99,8%), Донецької області (97,1%), Луганської області (99,2%). Третій канал перерозподілу державних грошей на користь Донбасу пов’язаний із наданням т. з. соціальних пільг та виплат. Приміром, у Державному бюджеті України на 2004 рік передбачено соціальний захист шахтарів, які втратили робочі місця. Із головного фінансового документа держави виділялося 51 млн. 328, 2 тис. грн. Донецькій області та 38 млн. 115,3 тис. грн. Луганській області на створення нових робочих місць працівникам вугільної промисловості, які вивільняються у зв’язку із закриттям шахт 7. Чималі суми також спрямовуються на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, надання пільг різним категоріям населення. На зазначені цілі в бюджет Донецької області було передано 255 млн. 177,1 тис. грн., Луганської – 70 млн. 801 тис. грн., тоді як Київської – лише 42 млн. 119,5 тис. грн. Для будівництва житла військовим обласний бюджет Харківщини отримав із Державної казни 15 млн. 245 тис. грн., тоді як обласному бюджету Чернігівщини дісталося лише 6 млн. 496,2 тис. грн. Четвертий канал фінансування східних областей України – виділення з Держбюджету величезних коштів для зменшення фактичних диспропорцій між місцевими бюджетами через нерівномірність розташування мережі бюджетних установ. Наприклад, з цією метою бюджету Дніпропетровської області було надано 22 млн. 368,9 тис. грн., тоді як Сумській області – тільки 8 млн. 209 тис. грн. 8. Варто зазначити, що обласні бюджети Харківської та Луганської областей у 2004 р. отримали дотації вирівнювання з Державного бюджету у сумі 30 млн. 512 тис. грн. та 87 млн. 707,6 тис. грн. відповідно. Такого роду дотації надаються також багатьом містам та районам східних регіонів України. Наприклад, у такі міста Донецької області, як Артемівськ, Горлівка, Дзержинськ, Димитров, Докучаєвськ, Дружківка, Єнакієве, Кіровське, Костянтинівна, Красний Лиман, Макіївка, Новоградівка, Селидове, Слов’янськ, Сніжне, Торез, Шахтарськ, направлено із Державного бюджету сумарно 163 млн. 64,7 тис. грн. Славне Єнакієве, батьківщина В. Януковича, у 2004 р. отримало з Державного бюджету 9 млн. 113,0 тис. грн. 9. Отже, очевидно, що східні області України не обділені увагою центру і функціонують переважно за рахунок державних коштів та різного роду привілеїв. Донбас наразі не здатен самостійно розвиватися як окрема, незалежна територіальна субстанція. Він не має достатніх джерел, можливостей і грошового капіталу для здійснення процесу розширеного самовідтворення. Як ми показали на прикладі Державного бюджету 2004 року, розвиток економіки та соціальної сфери областей Східної України базується на мільярдних субвенціях, які надаються бюджетам обласного, районного та міського рівнів. Нова українська влада повинна сьогодні продемонструвати вміння стратегічно мислити і сформувати регіональну економічну політику, побудовану на факторах реального зростання. Зокрема стосовно Донбасу потрібно розробити стратегію розвитку, що передбачатиме активізацію місцевого підприємництва та впровадження інновацій. Необхідно відмовитися від регіональної політики, основними інструментами якої є внутрішні й зовнішні запозичення, масова експропріація доходу в малого та середнього бізнесу, перерозподіл державних фінансових ресурсів на користь донецьких (чи інших) фінансово-корпоративних систем. Для запобігання подібним негативним процесам вважаємо за потрібне розпочати дискусію стосовно нагальної необхідності адміністративно-територіальної реформи в Україні, проведення її в напрямі посилення ресурсів місцевого самоуправління. Слід ознайомити широкі кола громадськості з об’єктивною картиною соціально-економічного розвитку різних регіонів, проаналізувати та показати їх реальний потенціал, рівень залежності від держави та інших регіонів країни. 1. Закон України „Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”. – zakon.rada.gov.ua 2. Спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку відповідно до Закону України „Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області”. – zakon.rada.gov.ua 3. Закон України “Про проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу України”. – zakon.rada.gov.ua 4. Закон України “Про подальший розвиток гірничо-металургійного комплексу”. – zakon.rada.gov.ua 5. Додаток № 3 до Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” – „Розподіл видатків Державного бюджету України на 2004 рік”. – zakon.rada.gov.ua 6. Матеріали засідання Колегії Міністерства фінансів України про виконання місцевих бюджетів у 2003 році від 05.03.2004. – www.minfin.gov.ua 7. Додаток № 7 до Закону України „Про Державний бюджет України на 2004 рік” – „Розподіл витрат у 2004 році, які здійснюються за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, на створення нових робочих місць працівникам вугільної промисловості, які вивільняються у зв’язку із закриттям шахт”. – zakon.rada.gov.ua 8. Додаток № 6 до Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” – „Показники міжбюджетних взаємовідносин державного бюджету з місцевими бюджетами на 2004 рік”. – zakon.rada.gov.ua 9. Додаток № 5 до Закону України „Про державний бюджет України на 2004 рік” – „Показники міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним та місцевими бюджетами на 2004 рік”. – zakon.rada.gov.ua
[обговорити на форумі] [підписатися на матеріали]

версія для друку
версія для друку

© Інститут Трансформації Суспільства 2004-2019. При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (044)235-98-28      (044)235-98-27