bolsos michael kors nike huarache baratas montblanc boligrafos nike outlet polos ralph lauren baratos oakley baratas michael kors bolsos new balance 574 new balance baratas boligrafos montblanc nike air force baratas polo ralph lauren baratos nike air force 1 nike huarache

Інститут Трансформації Суспільства
Інститут Трансформації Суспільства
Інститут
Трансформації
Суспільства
українською english   

uggs sko louis vuitton oslo nike sko polo ralph lauren dame louis vuitton norge oakley norge parajumpers norge oakley briller polo ralph lauren salg moncler jakke ray ban solbriller canada goose norge ray ban norge woolrich jakke parajumpers salg

ДІЯЛЬНІСТЬ ІТС 
 
 
 
Антон Бутейко,

перший заступник міністра закордонних справ України

Україна - НАТО - Росія і євроатлантична безпека

На цій поважній конференції я виступатиму не як офіційна особа, а як громадянин України, що володіє інформацією на рівні заступника міністра закордонних справ і відповідає в Міністерстві за підготовку України до вступу в Європейський Союз та НАТО.

Дії нашої держави повинні ґрунтуватися на нормах міжнародного права і насамперед виходити з національних інтересів України. З огляду на це варто нагадати, що сьогодні погоджено формулу, згідно з якою на європейському та євроатлантичному просторі кожна держава має право забезпечувати власну безпеку в той спосіб, який вона вважає найкращим, але при цьому не ставлячи під загрозу безпеку інших країн. Це правило сформульоване, зокрема, в рамках Організації з питань безпеки і співробітництва в Європі й під ним є також "підпис" і згода Російської Федерації. Українська держава визначилась, що вона забезпечуватиме власну безпеку через членство в Європейському Союзі та НАТО. Російська держава, яка є набагато потужнішою за українську, вирішила інакше. Вона не має наміру набувати формальне членство ні в Європейському Союзі, ні в Північноатлантичному альянсі. Отже, кожна країна має право на власне рішення.

Ми розглядаємо рух України до членства в НАТО як найбільш доцільний, що забезпечує найоптимальнішу перспективу національної безпеки та трансформації важливих сфер життя українських громадян.

І тут, на наш погляд, варто поглянути на цілі та принципи діяльності Варшавського договору і НАТО. Північноатлантичний альянс - це об'єднання держав, які сповідують спільні гуманні цінності: демократію, захист прав людини, верховенство права, свободу засобів масової інформації. Український народ на Майдані однозначно висловив своє бажання жити за цими законами сучасної демократії! Країни - члени НАТО демонструють свою готовність захищати зазначені цінності мілітарними засобами, що проявляється в конкретних діях. Коли у свій час угорці взяли курс на самостійну розбудову власної країни, Варшавський договір, за вказівкою Москви, ввів в Угорщину танки. Коли наші друзі в Чехословаччині захотіли відкрити нову епоху, яка називалася Празькою весною, Радянський Союз і Варшавський договір ввели танки на вулиці Праги. Інакше виглядає сучасна ситуація, пов'язана із проведенням операції Альянсу в Іраку. Коли це рішення приймалося, Німеччина та Франція не погодилися на участь у цих діях під парасолькою НАТО. Чи ввели американці свої танки на вулиці Берліна чи Парижа? Ні! Тому що там панує абсолютно інша політична культура.

Дехто може закинути: чекайте, але ж НАТО бомбардувало Сербію! Одразу зазначу, що ми не були згодні з таким підходом і українська дипломатія намагалася зупинити операцію. Міністр закордонних справ і міністр оборони України відвідали Белград напередодні бомбардування. Було це правильно чи неправильно? Наша Верховна Рада відреагувала гостро, але однобоко, оскільки вона впродовж тривалого часу контролювалася лівою частиною політичного істеблішменту - блоком Комуністичної, Селянської і Соціалістичної партій. І проявом цього є факт, що обрання голови ВРУ до 2000 року забезпечувалося саме названим блоком, а націонал-демократи, центристи не зуміли провести свого кандидата на посаду спікера. Відповідно й реакція на дії Альянсу тоді була "лівою" і критичною: Верховна Рада не врахувала того аргументу, що блок НАТО вдався до застосування зброї, аби врятувати десятки тисяч людей, яких знищував режим Милошевича.

Але подивімося на ситуацію з другого боку: якби Україна входила до Альянсу, чи дала б вона згоду на бомбардування Сербії? Ні! Тому що в НАТО такі важливі рішення приймаються консенсусом, і Україна змогла б його заблокувати. Це глобальний філософський підхід, який у нас взагалі не обговорюється.

Стосовно відносин Україна - НАТО, Росія - НАТО офіційна позиція нашої держави полягає в тому, що Україна має проводити, по суті, багатовекторну політику, хоч і багато хто її критикує. Ми не можемо орієнтуватися лише на один вектор, оскільки він занадто великий. Тому рухатися слід декількома векторами, але їх наповнення повинно бути різним. І Верховна Рада України в 1993 р. сформулювала зміст цього наповнення: ми мусимо працювати над тим, щоб вектор європейський і євроатлантичний мав зміст союзницького, а вектор східний, скажімо євразійський, - стратегічного партнерства. Як відомо, Віктор Ющенко ще в перші дні свого президентства заявив, що Росія є нашим вічним стратегічним партнером. І тому слід виходити з того, що не можна протиставляти рух України в НАТО із розвитком наших відносин з Росією.

Водночас, ситуація тут має розглядатися не лише в політико-правовому чи політико-безпековому контексті. Слід відверто визнати той факт, що Російська Федерація співпрацює з НАТО - і ми вітаємо таку взаємодію й радіємо за неї. У цій сфері Росія сьогодні за багатьма параметрами випереджає Україну. При НАТО існує окрема місія Російської Федерації, у якій працює в кілька разів більше працівників, ніж у місії України в Брюсселі. До складу російської місії входять представники "Росвооружения", що забезпечують можливість приїзду численних делегацій від військово-промислового комплексу Росії, які лобіюють просування своєї продукції на ринки країн - членів НАТО. Виникає питання: невже Харків, де виробляється висококласна продукція, в тому числі ОПК, не зацікавлений у такому представництві? Зазнаюся: мені як першому заступнику міністра закордонних справ доводиться докладати багато зусиль для того, щоб переконати деяких наших виробників у доцільності їх участі у виставках військової техніки, які організовуються в рамках НАТО.

Дехто висловлює тезу, що Україна повинна співпрацювати з Альянсом не безпосередньо, а тільки через Москву. Але чому російські підприємства (наприклад Завод імені Міля) можуть активно співробітничати з французькими компаніями, а харківські підприємства ні? Чи не пов'язані такі підходи прагненням позбутися конкурентів? Виникає аналогія з діями радянської влади стосовно Балтійських держав, які після розпаду СРСР, на першому з'їзді Рад, заявили про свій намір розвиватися незалежним шляхом. Відтак, за рішенням Політбюро КПРС, простір Балтійських республік вилучався з єдиного циклу виробництва військової техніки колишнього Радянського Союзу. Мабуть, те саме сталося, коли в Україні 16 липня було прийнято Декларацію про державний суверенітет. Тож постає запитання: а чи не є лінія на ізоляцію нас від Альянсу також своєрідним засобом усунення України як конкурента з потенційного ринку держав НАТО? Варто нагадати, що за отримання контракту на виробництво танків для Пакистану харківський завод конкурував із західними фірмами і російськими підприємствами. Україна виграла у цій боротьбі, і хоч росіяни не дали нам пушки, ми зробили свої і виконали умови контракту. Це пам'ятають серйозні люди у Росії. Тому не потрібно вірити у байки, що ВПК України "ляже", якщо вона ввійде до Альянсу. Навпаки, членство в НАТО дозволить мати, за умови конкурентоспроможності нашої продукції, набагато ширший ринок, ніж сьогодні.

На завершення хотів би наголосити, що українським громадянам потрібно змінювати ставлення до багатьох речей і мислити не категоріями неіснуючої радянської держави, а категоріями незалежної України, і відповідно дбати про її інтереси у ХХІ столітті. Треба пам'ятати, що НАТО сьогодні - це політико-військова організація, яка надає нам значну допомогу. Наприклад, коли в Харкові вийшла з ладу каналізаційна система, першими на допомогу прийшли натовці: Голландія в рамках проекту НАТО поставила потужні насоси, завдяки яким місто змогло повернутися до нормального способу життя. Нині у Харкові реалізується проект "Циклотрон", що співфінансується країнами Альянсу. НАТО створює Трастовий фонд для утилізації і знищення надлишкових боєприпасів та озброєнь, які накопичувалися на нашій території з метою підготовки до можливої Третьої світової війни і становили загрозу життю українських громадян. І для вирішення проблем, що виникли в Новобогданівці, кошти також виділяє НАТО!

Сьогодні сприйняття Північноатлантичного альянсу, яке панувало в радянські часи, повинно відійти в небуття. Найкраща для України перспектива - європейська, що передбачає вступ до ЄС, і євроатлантична - вступ до НАТО. Але щоб успішно реалізувати наші стратегічні наміри, необхідно дуже багато працювати та вчитись, адже ні ЄС, ні НАТО не трансформуватимуть життя українського народу. Це потрібно передусім нам, а не їм. І ми це зробимо!

версія для друку
версія для друку

© Інститут Трансформації Суспільства 2004-2017. При повному або частковому використаннi матерiалiв посилання на сайт "Інституту Трансформації Суспільства" є обов'язковим.
Вiдповiдальнiсть за достовiрнiсть матерiалiв покладається на їх авторів.
Контактні телефони: (096) 521 0508, (050) 867 5802, (093) 328 6985
  
TyTa